Всі винні, крім я

50

Моя задолбашка про скигліїв-батьків. Ні, не моїх. А в загальному і цілому. Постійно чую ниття молодих (і не дуже) матусь і татусів. Ось накипіло і хочу виплеснути сюди відповіді на їхні стогони і крики.

1) Улюблена фраза багатьох батьків «Держава мало платить! Посібники — сльози!» А Ви для кого народжували? Для держави? Дивно, що відразу дитини в пологовому будинку не залишили, на повному державному забезпеченні. Чому спочатку не отримати роботу, щоб потім були декретні нормальні? Якщо не вистачає грошей, то йдіть працювати!

Матусі сидять вдома, натискають кнопочки на своїх телефончиках і скаржаться всьому світу на злидні. Залиш телефончик і йди працювати. Коли втомлений мужик приползет з роботи, залиш йому дитинку і йди в сусідній магазин продавцем у вечірню зміну. Або прибиральницею в банк навпаки. Роздавай листівки, коли йдеш гуляти з коляскою. Та хоч ким. Ніхто не зобов’язаний годувати твою дитину. Якщо у людини є руки і ноги, то грошей йому не вистачає тільки з-за дурної голови.

Я не кажу про ситуації, коли звільнили-скоротили. Тільки про перманентно-безгрошовий стан. Причому дуже часто на круті трусики-підгузники для трирічних дитяток гроші знаходяться і на айфони теж, а на те, щоб заплатити за кредит — немає. І тут стають поганими і держава, що мало платить, і банки, що вимагають повернути кредит, і т. д.

2) Улюблена фраза молодих матусь: «У мене немає часу. Я нічого не встигаю!» Відклади телефон. Викинь планшет. Вимкни телевізор. І ти все зможеш і встигнеш. Навіть вільний час залишиться. Зараз залишилося не так багато домогосподарок, чиє господарство включає в себе щось ще крім телевізора, пральної машини, пилососа і кухонної плити. Тут багато часу і розуму не треба, щоб все встигнути.

Ах, так! Ще діти, які в трусах-подгузах сидять перед телевізором цілими днями. От якщо дитину до горщика привчати до півроку, то це так! Стільки сил йде разів на годину за п’ять хвилин пс-пс говорити. Тільки потім, повертаючись до п. 1, економія буде три тисячі в місяць.

3) Понти. Їх у багатьох батьків стільки, що можна зібрати в одну бочку і всю Америку затопити.

— Як так? Вам вже півроку, а до цих пір по-англійськи не говорить?

— Ось я своєму Петрусеві тільки новий одяг з Європи купую.

— Садок? Фу… Я буду виховувати свою дитину до 14 років.

— Я крім Айфона нічого не визнаю.

— Яка дача? Ми відпочиваємо тільки в Європі — дитині потрібен розвиток.

А потім починається розмова про п. п. 1 і 2.

3) Ох вже ці бабусі і дідусі! Як їм не соромно?! Їм онуків народжують, працюють, стараються! А вони такі-сякі. Пенсією не діляться, квартиру не звільняють, онуків не забирають. Давно пора видати закон, за яким людина, коли у нього з’являється онук, зобов’язаний переселитися в картонну коробку у дворі, залишивши квартиру дітям, так і пенсію теж. А ось онуків до себе частіше забирати. Можна і назовсім. А інакше склянки в старості не подамо.

Ось тільки бабусь і дідусів забувають питати, чи хочуть вони поповнення в сімействі. Найчастіше їх ставлять перед фактом, що доведеться потіснитися і пенсією поділитися. А ще вільного часу стане менше, т. к. діти самі молоді і їм погуляти-відпочити треба.

4) Медицина — гівно. У всьому винні лікарі. Те, що дитина народилася з асфіксією вина тільки лікарів. Ніяк не матусі, яка всю вагітність димів як паровоз. І в ЗПР, ЗРР теж лікарі винні. Батьки роблять усе можливе для розвитку дитини сидячи в телефоні, поки дитя з чужими дядьками й тітками в платних «развивашках» займається. Спить дитина погано? Педіатр винен з неврологом на пару. А не мама з татом, які дитині мультики цілими днями дивитися дозволяють.

Ожиріння в сім років? Це в саду медсестра не догледіла. Попкорны і цукерки від батьків вечорами. Навіщо взагалі ходити до лікарів, які перш, ніж дітей лікувати, в університеті шість років відучилися, а потім ще ординатуру закінчували? Адже в інтернеті зараз можна знайти хвороба під будь-які симптоми. І лікування до неї. І в аптеці завжди список ліків порадять. З’явилися ускладнення? Тут, звичайно, винен лікар.

Ось наболіло і задолбали це все.