Прошу тиші, тиші

29

Волею долі, а саме місцем проживання, я змушена за 1.5 — 2 години в день проводити в транспорті, в основному в автобусі.

І як же задовбали мене попутники, які розмовляють по телефону! Розмовляють голосно, на різні, навіть особисті, теми, не соромлячись всіляких виразів.

Я, звичайно, розумію, що нудно, напевно, їхати мовчки цілу годину. Це ж сам бог велів не втрачати час даремно і обговорити всі свої справи і життєві обставини з усіма своїми друзями та родичами, у кого на даний момент вільні вуха.

І завдяки цим подорожнім, які втамовують свою потребу «поділитися», я змушена, тільки зайшовши в автобус, затикати свої вуха навушниками і включати свою музику голосніше.

І неважливо, що після робочого дня хочеться відпочити в тиші і просто не чути чужих виливів. Неважливо, що автобус — це все-таки громадський транспорт і неважливо, що є якісь правила пристойності. Чомусь головним зараз стало правило: «Не влаштовує — їдь на таксі! А якщо немає грошей на таксі — сиди і мовчи!»

Як все це задолбали!!!