Не плюй в колодязь

36

Ну ось і настав цей день — день Відплати. Із серії «не треба було бути таким жадібним і дурним».

Занадилися мої клієнти економити свої гроші. Мовляв, навіщо нам платити абонентську плату за постійний супровід — якщо все і так працює? Ми краще будемо звертатися тільки тоді, коли щось зламається — і платити рівно за той час, що майстер витратить на ремонт. Конкуренція ж, майстрів на ринку багато, хто-то так обов’язково погодиться вбити свої вихідні на те, щоб поправити черговий косяк.

А вчора, в п’ятницю, якраз до кінця робочого дня, у них зламалося дуже сильно. І побігли вони до мене. А я їм: «Не буду я нічого чинити, зайнятий іншими справами і взагалі — не хочу». Вони спробували знайти майстра десь ще, і, сюрприз-сюрприз, ніхто чомусь не захотів працювати на їх умовах. Запропонувати майстру величезну купу грошей вони, природно, посоромилися. Або, в їх уявленні, ті жалюгідні копійки, що вони платять — це і є та сама купа.

Загалом, потыкавшись, вони знову прийшли до мене і трохи не в ноги падають, врятуйте-допоможіть. А я їм все одно кажу: не буду. У мене плани на вихідні. У вас зламалося, а не у мене, от ви й розбирайтеся зі своєю проблемою.

Образилися. Наскаржилися начальству. Мабуть, відмовляться працювати з нашою фірмою взагалі. Можливо, мені влетить. А я все одно задоволений. Бо, при всьому при цьому, у мене — вільні вихідні, які я проведу з сім’єю, а не за комп’ютером. Ну і, крім того, жадібних і дурних треба вчити. Раз не розуміють вони по-хорошому — значить, буде по-поганому.

Знаю, зараз набіжать ті, хто буде кричати: «так-Так-так, давай нам своїх клієнтів, ми їх будемо любити і в попу цілувати!» І проти цього я нічого не маю. Тому що так зазвичай говорять або ті, у кого мало досвіду, або відверті шахраї. І мені абсолютно не шкода «програвати» в конкурентній боротьбі тим, що іншим.

Задовбали ви, клієнти, сил немає!