Кому я винен — всім прощаю

35

Задовбали мене ті, з ким спілкуюся професійно, а точніше, тією величезною кількістю речей, які, на їхню думку, я «повинен». Я вважаю, що коло моїх професійних обов’язків обмежується тим, що мені самому потрібно для успішного виконання моєї роботи. Тобто те, чого мене вчили багато років, ніж я набував практичного досвіду після навчання. Але виявляється, крім цього

1) Я «повинен» напам’ять пам’ятати всі без винятку параметри і деталі віддаленого з’єднання з комп’ютерною мережею кожного з десятків моїх клієнтів. Інакше як пояснити, що жоден з них не надсилає цієї інформації разом із запитом на надання послуг. І неважливо, що попередній запит був кілька тижнів, місяців, а то й років тому — нікому з них не прийде в голову повідомити це відразу, з усіх треба витягувати дані кліщами, по шматочках. Виявляти, що надіслане не дає можливості підключитися, гадати: сам щось не так зробив чи просто інформація невірна. Знову запитувати, отримувати у відповідь: «Ой, а спробуй ось це», — спробуй, Карл! І так до нескінченності. І зрозуміло, жоден не хоче оплачувати час, що я на це витрачаю і яке заздалегідь ніяк не передбачиш.

2) Я «повинен» також напам’ять пам’ятати все, що я коли-небудь робив для цього клієнта, коли-небудь робив хтось із моїх колег і навіть взагалі хто завгодно. Бо часу на вивчення всього цього, навіть у вигляді читання документації теж ніхто давати не хоче. Не кажучи вже про те, що тієї самої документації часто і немає, а оплачувати мою роботу по її складанню теж ніхто не бажає.

3) Я «повинен» бути готовим прийняти запит буквально в будь-яку секунду. У мене просто не може бути ніяких інших справ у житті, крім як обслуговувати ось цього конкретного клієнта і кожного з них. «Нам терміново потрібно», — кидай все, що ти робиш зараз, і займися нами! Та ні, за цю терміновість ми тобі додатково теж не заплатимо. У цій же категорії — мій обов’язок підлаштовувати свої плани під зміну планів і навіть настроїв будь-якого співробітника клієнта. Кілька разів мій візит на підприємство, який готувався не один тиждень скасовувався в останню хвилину просто тому, що «ми не змогли знайти, хто б з вами міг попрацювати в цей час». І плювати, що я заради цього візиту відмовив іншим і тепер ризикую втратити дохід.

4) І нарешті, я «повинен» все вищеперелічене сприймати без якого б то ні було хвилювання, і боже мене збав хоч якось показати клієнту, що я чимось з цього незадоволений! Вони ж ще чого доброго запідозрять, що я не робот, не машина за виконанням робіт, а жива людина! У якого може щось боліти, змінюватися настрій, є сім’я, в кінці кінців.

Скажу без хвастощів: майже всі, кому я щось робив визнають, що в професійному плані я переважаю багатьох колег. При цьому беру за свої послуги цілком середні для ринку гроші. Відверто кажучи, радий би брати більше, але оскільки первинний відбір завжди йде за принципом «хто менше попросить», загинати ціну, включаючи в нього компенсацію за все вищеперелічене, просто не виходить.

І хоча мені ще далеко до пенсії і просто перестати працювати я не можу собі дозволити, тим не менше, я все більше замислююся про те, чи не зайнятися чимось кардинально іншим. Тим, що, може, буде приносити менше грошей, але зате буде позбавлене того жахливого стресу, який створюють такі от горе-клієнти.