Будь як я, будь простіше мене

21

Доброго дня! Я — працівник державної установи, чиновник по-вашому. Маю повноваження видавати дозволи як громадянам, так і юридичним особам. Всупереч поширеній думці, хабарів не беру, зовсім. Сім’я наша живе у звичайній двокімнатній квартирі, яка дісталася мені у спадок від батьків, у звичайному, а не якомусь там елітному районі. У нас немає машини, для пересування по місту нам цілком достатньо громадського транспорту. Дачами ми теж не обзавелися, відпочиваємо за путівками в санаторії у нашій області.

А задовбали мене громадяни, які обурюються, коли я відмовляю їм. Привід для відмови я можу знайти без праці, закони нашої країни я, на відміну від них, знаю добре. А от справжню причину вони повинні зрозуміти самі.

Ось приходить до мене на прийом дорого одягнений бізнесмен, який хоче отримати дозвіл на відкриття магазину в нашому районі. Навіщо йому така дорога одяг, я ж без неї вистачає? В руках у нього брелок з символікою відомої зарубіжної автомарки. Знову-таки, у мене ж такого немає, навіщо вона йому? Коротше кажучи, відмова.

Або інший випадок, дама просить дозволити їй переобладнання квартири. На дамі діаманти, дорога косметика, та й переобладнання це вийде недешево. Навіщо це все їй? Відмова.

Громадяни, зрозумійте: ви, прохачі, не можете мати те, чого немає у мене. Не за законом, а по здоровому глузду, так як ви мене просите, а не я у вас. Я ще раз категорично заявляю: я у вас нічого не вымогаю, я вибрала скромний спосіб життя, і я цим вибором задоволена. І вважаю, що інші зобов’язані зробити точно такий же вибір. Іншого способу вплинути на цих людей, крім як поставити їм друк «Відмовити», у мене немає.

Ну не можете ви розлучитися з дорогими вам цяцьками-брязкальцями — так хоча б зробіть вигляд, йдучи до мене на прийом. Одягніться простіше — бажано у вітчизняне ненова і непомітних кольорів. Доедьте вже до нашої установи на автобусі-трамваї — від одного разу з вами нічого поганого не трапиться. Тоді, може бути, вам зі мною більше пощастить. Невже ви, заробивши стільки грошей, так і не зрозуміли цієї простої істини, доступною навіть детсадовцу: що не можна демонструвати в обличчя свою перевагу тому, у кого щось просиш? Чи розум на ваші грошики не виходить купити, а?